Палац князів Санґушків (Славута)
XVIII — початок XX століття
Палац князів Санґушків — втрачена еклектична будівля, що була частиною архітектурного ансамблю XVIII — початку XX століть, який був розташований на узвишші по правому березі річки Деражня (зараз Утка) в місті Славута Шепетівського району Хмельницької області.
МИНУЛЕ
Почав будівництво палацу в Славуті князь Ієронім Януш Санґушко. У 1782-1790-х роках на його замовлення, за проектом архітектора Фердинанда Мерцка, поряд старого дерев'яного двору («замку»), збудовано мурований бароковий палац. Це був одноповерховий будинок з двома бічними флігелями. На партері розміщувалися сіні, кабінет, їдальня, покій «лівий»; на першому поверсі — вітальня, спальня та інші покої. На жаль, іконографічні матеріали щодо славутського палацу з тих часів відсутні.
Під час другого етапу розбудови славутської резиденції у 1793-1795 роках палац, як і палацовий обшир, суттєво розширено. Запроваджено традицію проведення бенкетів і балів.
Після смерті Ієроніма Санґушка, власником Славути стає Євстахій Санґушко, отож подальша розбудова резиденції відбувалася з його ініціативи.
За спостереженнями службовця князівської канцелярії Роберта Набєляка, палац тоді був одноповерховим і квадратним у проєкції. Мав хоча й просторий, проте зовсім не оздоблений фасад. Поруч нього розміщувався флігель, кухня, каса і канцелярія. На віддалі розташовувалися стайні. За стайнями йшла суконна фабрика. Безпосередньо місто розкинулося на протилежному березі ставу, через який від палацу провадила кладка. Триваліший шлях йшов дорогою, що оббігала став. Усі будівлі мали червоні дахи, що на думку Набєляка, прикрашало славутський пейзаж.
Під керівництвом архітектора А. Брунака, над палацом зведено другий поверх. Добудовано портик з колонами і нові сходи. Відремонтовано приміщення першого поверху. Замінено столярку. Праве крило закцентоване арочним проїздом, вивершеним терасою.
Як свідчать сучасні іконографічні матеріали, архітектурне опрацювання палацу було досить убогим. Це підтверджує мюнхенський часопис «Das Ausland», який 28 жовтня 1841 року писав, що славутський палац, перебудований зі старої будівлі, не особливо від неї відрізняється.
У 1822-1841 роках поблизу палацу збудовано костел Святої Дороти, храм, що мав призначення парафіяльного.
Після смерті князя Євстахія Санґушка (1844) ніхто з Санґушків постійно у палаці не мешкав. Сам палац розташовувався на піщаному узвишші, не загороджений від міста. Відтак віряни навпростець ходили до костелу Св. Дороти через палацовий дитинець.
Стан резиденції після чисельних перебудов зафіксував Мізоцький шляхтич Юзеф Дунін Карвіцький:
Розбудований місцевий палац, постійна резиденція дідичів, є важким, двоповерховим, мурованим будинком, що не має жодного стилю. На початку 1830-х років, добудовано другий поверх, набагато нижчий від першого, що, звісно, палац не прикрашає...
Згодом у славутській резиденції оселився князь Роман Адам Санґушко, щоправда під замешкання він обрав класицистичний павільйон «при стайнях». Складався останній із трьох двоярусних будинків з'єднаних між собою одноповерховими об'ємами у яких колись розташовувалися стайні. Князь замешкав в середньому корпусі, що являв собою будинок розчленований від головного фасаду шістьма пристінними колонами, що підтримували балки і трикутний фронтон. Був накритий двоспадовим черепичним дахом. Заходами князя Романа Адама Санґушка на палацовому обширі закладено призначений для гостей і надвірних «Графський дім».
У 1858 році князь Роман Адам Санґушко полишив павільйон «при стайнях» і перебрався на помешкання до новозбудованої за костелом, серед дубового гаю, хатини.
Нове дихання резиденція отримала за владарювання графині Кароліни де Тун Гогенштайн, дружини князя Романа Даміана Санґушка. Палацовий комплекс обладнано водогоном і каналізацією. Розширено парк. Висаджено велику кількість дерев, кущів і квітів. Розбито клумби і газони. Перший поверх перетворено на розкішні адміністративні апартаменти. Сходи й інші покої прикрашено старосвітськими гобеленами. Найцінніший гобелен, із зображенням тиціанівських амурчиків, які пурхають між хмар, прикрашав великий салон. На інших були зображені біблійні сцени, лісові пейзажі на т. зв. червонувато-коричневому (фр. feuille morte) тлі. Бронзова пластика, старосвітська порцеляна і японські вази, привезені з заславського палацу довершували вбрання палацових інтер'єрів. Збудовано групу фонтанів декорованих скульптурними композиціями італійських майстрів.
У славутській резиденції Санґушки мешкали лише в холодну пору року, а на літо перебиралися до збудованої у 1880-х рр. вілли у Климівці під Заславом.
У вересні-жовтні 1917 року солдати гвардійського кавалерійського полку російської армії розквартированого в Ізяславі, за підмогою робітників з Клембівки і Васьківців «реквізували» Климівку. Парк вирізали, а віллу спалили.
Після пожежі 1905 року палац востаннє реконструйований. Змінено палацовий дах і перекрито його бляхою. Головний фасад палацу акцентовано трьома ризалітами. Центральний півколовий ризаліт вивершений аттиком, два бічних — трикутними фронтонами.
Остаточно сформований палацовий комплекс розташовувався серед парку й окрім власне самого палацу включав менший палац — так званий «Графський дім», стайні, кухню, службовий флігель, оранжерею, будинок охорони, кузню і альтанку. За парком вивищувався костел Святої Дороти. Від малого палацу в західному напрямку аж до залізничної станції простягався парк «Звіринець», призначений для відпочинку і полювання князів і їхніх гостей. На протилежному березі річки Деражня був посаджений громадський парк «Альбенка». Терен резиденції був обнесений триметровим парканом, довжиною близько 3 км.
Перед Першою світовою війною велика частина палацових мистецьких збірок була вивезена в глиб Росії, звідки, після Ризького миру 1921 року, була передана до Польщі.
Восени 1917 року під час бунту 264 запасного піхотного полку російської армії, розквартированого в Славуті, палацовий комплекс пограбували і спалили. Власника славутської резиденції князя Романа Даміана Санґушка по-звірячому вбили, іншим мешканцям палацу вдалося врятуватися втечею.
Цікаві факти:
1. 24 грудня 1917 року, краківська газета «Czas», опублікувала спогад історика мистецтва, професора Яґеллонського університету Єжи Мицєльського, про відвідини ним, з-перед 1914 року, славутської резиденції. З публікації випливає, що в палаці зберігалася доволі численна колекція творів мистецтва різних епох, для укладання переліку якої був запрошений Мицєльський. По-пам'яті він пригадував, що в різних кімнатах висіли близько 20 картин XVII століття, виконаних майстрами нідерландської і фламандської шкіл. У палаці також була збірка санґушківських фамілійних портретів.
Інтер'єр палацових покоїв прикрашали кілька датованих XVIII століттям китайських ваз, висотою від 0,5 до 1 метра.
Окремий захват мистецтвознавця викликала колекція з більш ніж 20-ти гарно збережених гобеленів, захованих в 1890-х, після невдалої спроби пристосування під малі розміри славутських кімнат, до осібно розташованого від палацу сховища. Мицєльський поділяє їх на три цикли:
1) Гобелени фламандські з XVI сторіччя із зображеннями рицарсько-міфологічних сцен;
2) Великих розмірів, типовіші, переважно з пейзажами, фламандські, середини XVII сторіччя;
3) Найбільш мистецьки вартісна і довершена, робота французьких верстатів «Etienne Blondel» за картонами Франсуа Буше.
На ті часи, Мицєльський оцінив вартість усіх трьох циклів гобеленів у 10 мільйонів франків, що в золотому еквіваленті становило 2903 кілограми.
2. Улюбленець кількох поколінь славутських дітлахів, мешканець палацу, карлик Якуб Шпал або як його ще називали Якубцьо Дешпал, мав знатну колекцію табакерок. Існувала неформальна традиція, що кожна з дам, яка завітає до палацу, має поповнити колекцію новою річчю. Спеціально для Шпала у стайнях утримували кілька карликових коней і маленьку жовту карету. Води Шпал не пив, віддавав перевагу пуншу і іншим алкогольним напоям. Помер 9 березня 1857 року. Княгиня Марія Санґушківна встановила на його могилі пам'ятник із написом: «Якубові Шпала названому Дешпал. Вірному товаришеві і приятилеві п'яти поколінь князів Санґушків». Цей пам'ятник у вигляді невеликого залізного саркофагу й досі знаходиться на закинутому славутському кладовищі.
3. З книги Сергія Єсюніна "Незнане Поділля":
У 1874 році в чотирьох верстах від залізничної станції Славута, серед мальовничого лісу на березі річки Горинь, була створена лісова кліматична установа (комплекс закладів санаторного типу). Спочатку вона була призначена переважно для лікування та оздоровлення хворих з ураженням органів дихання. Але пізніше й для інших категорій - тих, хто страждав на шлункові та неврологічні захворювання.
У 1880-х р. князь Роман Сангушко на цій курортній станції заснував кумисолікувальний заклад. Сезон тривав з 10 травня по 10 вересня, й за цей час тут обглуговували до 800 людей.
Тоді Славутський курорт вважався одним з найкращих в імперії.
СУЧАСНІСТЬ
На сьогодні від колишньої резиденції залишилися лише стайні та костел Святої Дороти. На місці, де раніше стояв палац, зараз ростуть дерева.
Автори проєкту "Українські палаци. Золота доба" по архівних документах і фотографіях відтворили вигляд палацу і створили унікальну 3D-модель.
Історик і краєзнавець Валерій Напиткін, що вивчає архітектуру Славути на Шепетівщині, за допомогою комп'ютерних графічних програм, виготовив 3D-моделі багатьох споруд міста. Серед них є і палацовий комплекс князів Санґушків, куди крім палацу, належали ще флігель, манеж, кухня, стайні, архів та костел Святої Дороти.
Додаткові матеріали
"Українські палаци. Золота доба: Ізяслав і Славута"
Команда дослідника історії Акіма Галімова відтворює зруйновані українські палаци у 3D. Цей проєкт - шанс подивитися на те, якими були ці унікальні споруди колись і дізнатися їхню історію. В цьому епізоді – неймовірна історія палаців князів Санґушків в Ізяславі та Славуті, Хмельницька область. Колись інтер'єр цих архітектурних перлин був прикрашений скульптурами авторства самого Мікеланджело!
Славута. Палац князів Санґушків. XIX-XX ст.
3D-модель палацового комплексу князів Санґушків від історика і краєзнавця Валерія Напиткіна.